Хто ви, містере Фалєєв?

Скульптура Михайла Фалєєва біля будівлі Миколаївської міської ради, архівне фото МикВісті

Кожна епоха має своїх героїв. Але коли один і той самий інститут національної пам'яті за рік повністю змінює власну думку - це вже не історія, а суперпозиція кота Шредінгера. То живий, то мертвий, то «ставленик імперії», то «позитивна постать без символіки російської політики». Саме так сьогодні виглядає позиція Українського інституту національної пам’яті щодо Михайла Фалєєва: купця, підприємця, будівника, з іменем якого почалася історія Миколаєва. Формально визнавши Михайла Фалєєва «особою, що здійснила важливий внесок у розвиток міста Миколаєва» і включивши його до переліку винятків, Інститут водночас наполягає на рекомендації «утриматися від глорифікації». Це свідчить радше про прагнення балансувати між буквою закону і здоровим глуздом, ніж про справжнє розуміння історичного контексту.

Нагадаю історію питання. Лист Українського інституту національної пам’яті, адресований Миколаївській міській раді, наче поставив чітку крапку в офіційній оцінці ролі Фалєєва. Інститут, посилаючись на Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики», визнав, що діяльність Фалєєва пов’язана з реалізацією російської імперської політики на півдні України.

Але крапка виявилася навіть не комою, бо на сайті Українського інституту національної пам’яті розміщено Перелік осіб та подій, що не містять символіки російської імперської політики, де згадано Михайла Леонтійовича. Можливо настав час чесно говорити не лише про те, хто будував наші міста, для кого й задля чого?

Реклама

Історична довідка

На початку XIX століття південні землі України, приєднані Російською імперією після серії російсько-турецьких війн, були адміністративно оформлені як частина другої Новоросійської губернії. Її створення ґрунтувалося на царському указі від 12 грудня 1796 року «Про новий поділ держави на губернії», яким об’єднувалися Катеринославське та Вознесенське намісництва і Таврійська область. Центром новоутвореної губернії стало місто Катеринослав (нині Дніпро), перейменоване у 1797 році на Новоросійськ.

Заснування Миколаєва безпосередньо пов’язане з військово-морськими потребами імперії та діяльністю обер-інтенданта Семена Афанасьєва, який, за свідченнями документів, «значною мірою долучився до всіх будівельних робіт, що здійснювалися у флоті». У серпні 1789 року Афанасьєв надіслав князю Григорію Потьомкіну план частини території верфі, відведеної під Адміралтейство, разом із показаннями промірів глибин поблизу Фаберової дачі - ділянки на березі Інгулу, яку розглядали як місце майбутньої корабельної бази.

27 серпня (7 вересня) 1789 року Григорій Потьомкін підписав свій історичний ордер, адресований статському раднику Михайлові Фалєєву. У цьому документі вперше офіційно згадується назва міста Миколаєва. Текст ордера містить знамениту фразу:

«Фаберову дачу имѣновать Спаское, а Витовку Богоявленское, новозаводимую верфь на Ингулѣ — городъ Николаевъ…»

Копія ордеру про заснування Миколаєва, фото: Костянтин Картузов

Саме цей ордер вважається першим актом заснування міста Миколаєва. Цей документ - своєрідне свідоцтво народження міста, і воно прямо звернене до людини, якій було доручено втілити задум у життя.

Виходить коли ми говоримо, що Миколаїв починався з Фалєєва, - це не метафора, а факт, підтверджений архівом.

Григорій Миколайович Ге - письменник, драматург, публіцист, одна з найяскравіших постатей громадського й культурного життя Миколаєва кінця XIX століття, автор книги «Історичний нарис столітнього існування міста Миколаєва при гирлі Інгулу (1790–1890)» залишив одну з найтепліших оцінок діяльності засновника міста.

Він писав, що, говорячи про перші роки існування Миколаєва, не можна не згадати його будівельника обер-штерн-крігс-комісара флоту Михайла Леонтійовича Фалєєва, «особистість славетну». Простий кременчуцький купець, який починав як постачальник армії, надихнувся «справами уряду того часу» і взявся за грандіозні завдання, іноді не до кінця розуміючи їхній масштаб, але маючи «силу патріотизму».

Ге зазначав, що Фалєєв намагався зробити судноплавним шлях через дніпровські пороги - задум, який, попри невдачу, свідчив про його завзяття та віру в успіх. За ці зусилля він був нагороджений золотою медаллю і зарахований до дворянства, а згодом, за поданням Потьомкіна, отримав чин бригадира й посаду.

Описуючи подальшу діяльність Фалєєва, Ге підкреслював, що той виявив себе як «здібний, невтомний і чесний виконавець», який працював без особистої вигоди й цілком віддався справі. Коли у 1787 році він узявся за будівництво верфі біля гирла Інгулу разом із архітекторами Варезетом, Бестужевим, Старовим, Деволяном та іншими, то, за словами автора, «виявив усю громадянськість свого благородного духу».

Фалєєв дбав не лише про державні інтереси, а й про розвиток господарства: роздавав землі під умову розведення садів, будівництва млинів і цегельних заводів, а собі самому залишив лише кілька десятин для власного саду. Жив і помер у Миколаєві, «в невеличкому будиночку, критому дранкою, на розі Німецької та Нікольської вулиць».

Підсумовуючи, Ге називав Фалєєва «гідним громадянином», який усього чотири роки: два до заснування міста й два після, працював у Миколаєві, але встиг зробити надзвичайно багато. «У заснуванні міста Миколаєва, - писав він, - лежить чесна та невсипуща праця громадянина, який всією душею віддавався тій державній справі, що була йому доручена».

Демонтована з Набережної Миколаєва статуя Михайла Фалєєва зараз знаходиться на території одного з комунальних підприємств Миколаєва, фото: Павло Демо

Пам’ять про першого громадянина міста берегли і у ХІХ столітті. У 1890 році Міська Дума Миколаєва, відзначаючи столітній ювілей міста, ухвалила рішення перейменувати вулицю Німецьку, на якій стояв будинок Фалєєва, на Фалєєвську.

Та вже у ХХ столітті історія пам’яті набула трагічного відтінку. Радянська влада Фалєєва не полюбила. Його тіло було поховане біля вівтарної стіни споруджуваного собору святого Григорія Великої Вірменії (згодом - Адміралтейського собору). У 1936 році могила-склеп засновника міста була спаплюжена й зруйнована більшовицькою владою. Труну з останками обв’язали дротом і на підводі перевезли на старе міське кладовище, де її помістили в склеп родини Аркасів.

Біля будівлі Миколаївської міської ради стояв пам’ятник Михайлові Фалєєву. У руках він тримав сувій - План міста, символічний знак початку Миколаєва. У ратуші колись жартували: «Фалєєва тут любили, бо він завжди мав із собою План».

Копія цього пам’ятника колись стояла і всередині будівлі, на третьому поверсі міської ради. Сьогодні її вже немає, схоже як і будь-якого перспективного планування.

Відновлена гіпсова скульптура Михайла Фалєєва тепер знаходиться у краєзнавчому музеї, фото Костянтин Картузов

Як на мене, справжня деколонізація - це не заперечення минулого, а вміння дивитися на нього без ідеологічних шор. Ми можемо оцінювати епоху, розуміючи її обставини, але не маємо права фальсифікувати історію. Людину не можна викреслити з такою ж легкістю, як рядок із реєстру. Прадідусь, який усім у родині не подобався, від цього не перестає бути прадідом. І навіть якщо вольовим рішенням прибрати його з родинного дерева, аналіз ДНК усе одно нагадає, хто кому рідня.

Михайло Фалєєв не був героєм у сучасному сенсі слова. Але він був першим будівником чудового міста на півдні України, і цим, як би кому не хотілося, вже залишиться назавжди в історії. Можу лише вітати висновок Українського інституту національної пам'яті про Михайла Леонтійовича, як про історичну постать, що не несе символіки російської імперської політики. Бо навіть у суперпозиції оцінок завжди залишається людина, без якої не було б міста в сучасному його вигляді.

Чи стане цей випадок уроком для майбутніх рішень?

P.S. Історія Миколаєва не лише про кораблі й верфі, а й про людські пристрасті. Кажуть, адмірал Олексій Самуїлович Грейг і письменник Володимир Іванович Даль кохали одну й ту саму жінку (один із них у статусі законного чоловіка). Можливо, саме тому ці дві постаті, сьогодні опинилися у різних переліках Українського інституту пам’яті?

Костянтин Картузов, історик, член Національної спілки краєзнавців України