Місто без свята: чому в Миколаєві знову не буде головної ялинки й хто насправді думає про дітей

У цьому відео начальник управління культури Миколаєва Юрій Любаров реагує на просте запитання: «Чи буде цього року головна новорічна ялинка?».

Той рідкісний випадок, коли до управління культури взагалі з’являются питання у журналістів.

• У вересні ми запитуємо про День міста — і традиційно чуємо від Юрія Любарова: «Буде, але скромно», після чого заходи відбуваються лише для галочки. Цього року миколаївців запросили, але навіть не повідомили, куди.
• У грудні — питання про Новий рік, і знову стандартна відповідь про те, що під час війни проводити свята та створювати атмосферу «недоречно».

Хоча весь рік у Миколаєві проходили концерти на 8-му причалі, у парку Перемоги, а зараз, взимку, приватний орендар «Казки» приготував дитячу новорічну локацію. Тобто свята є, але їх організовують митці, підприємці та приватні ініціативи, а не орган, який саме для цього і створений. У міського управління культури вже п’ятий рік поспіль є причина уникати організації заходів: то був COVID, тепер війна.

І, як на мене, це парадокс. Від управління культури не очікують ремонту доріг чи вирішення комунальних проблем. Від нього очікують єдиного (!!!): організації та модерування культурних і святкових програм для громади. За це управління і фінансується, за це чиновники отримують зарплати.

У 2022 році Юрій Любаров написав заяву на звільнення, щоб вибратися з «бюрократичної клітки», яка заважає реалізації власних ідей. Але згодом передумав. Схоже, щоб і надалі знаходити пояснення, чому в Миколаєві знову не буде головної новорічної ялинки, а День міста буде традиційно «по-домашньому скромним».

Особливо болісно це відчувають діти.

Покоління, що зростає у війні, вже кілька років живе в умовах, де святкових і затишних просторів значно менше, ніж мало б бути в місті такого масштабу. І коли діти не мають жодної громадської новорічної локації чи атмосфери, яку окрім підприємців, зазвичай, формує саме мерія, батьки роблять цілком зрозумілий висновок: там, де про сім’ї та дітей думають більше, там краще будувати життя. Тому, я вважаю, в Одесу, Харків та Дніпро родини повертаються охочіше, ніж у Миколаїв. Тому ми втрачаємо, а поки інші мають конкурентні переваги. Тому я частіше чую від миколаївців, які покинули місто: «А що там робити? Навіщо повертатись? Там є якесь життя?».

Ні, замість цього нам керівник сфери культури відповідає: «Це недоречно. Війна. Слухайте, дівчино, напишіть офіційний запит», обурюючись, що йому поставили більше одного запитання.